Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, у вересні місяці 2002 року відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі і Хотин.
Назва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї (інші версії пояснюють походження назви міста від слов'янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).
Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами - кам'янками, які датуються IX - X ст., а на глибині 1.2.-1.4 м. - виявлений культурний шар VII - VIII ст. Особливо великим населеним пунктом Хотин був в XI - XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш як 20 га. Історики обгрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самого початку XI ст.
Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників. Князь Данило Галицький, хоч і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40 - 50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Вона продовж віків неодноразово реконструйовувалася і розширювалася, руйнувалася завойовниками і знов відбудовувалася.
Наприкінці ХІVст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщенями для воїнів. Упродовж XV - XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азіатській торгівлі. Ще досі ми можемо бачити будинок старої хотинської митниці. У другій половині XVI ст. від хотинського ярмарку у молдавську казну надходила величезна сума грошей - 10000 золотих на рік. Влітку 1538 р. під час облоги замку польськими військами на чолі з графом Яном Тарновським було знищено частину стін і башт. У 1540-1544 рр. їх відбудували.
Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі. Це про нього пізніше народ співав: "В Цареграді на риночку, п'є Байда горілочку".
У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жулкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали. У вересні - на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала повним зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни польське-литовсько-козацьке військо гетьмана Яна Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорізьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної турецько-татарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед турецьких військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман II остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дата генеральний бій. Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський: "Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски. Що бачило око протягом дня, того не описати. Не можна висловити точно, з яким завзяттям і мужністю, або скоріше відчаєм билися обидві сторони".
Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей - повість "Ярошенко". Про ті події згадує Зінаїда Тулуб у своєму історичному романі "Людолови". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.
Після Хотинського миру фортеця була повернена молдавським господарям, але фактично її контролювали турки. На обох берегах Дністра, по якому проходив кордон, височіли та протистояли одна одній дві могутні фортеці - хотинська та кам'янець-подільська.
Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Підчас визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького.
11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. З загибелі або полону врятувалось .дише декілька тисяч турків. До речі, описом цієї перемоги завершив свій роман "Пан Володийовський" Генрик Сенкевич. "Хотинська вікторія", прославлена по цілій Європі, принесла Яну Собеському корону польського короля. Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712-1718рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.
Хоча в ХVШ-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська. В 1739 році вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани. Великий російський вчений, поет Михайло Ломоносов, захоплюючись мужністю своїх співвітчизників, написав "Оду на победу над турками й татарами й на взятие Хотина 1739 года". У той час у боях під Хотином брав участь і класик грузинської літератури, поет Давид Гурамішвілі.
В 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але лише після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.
В 1826 році місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна тривежова цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обидвох крайніх веж - застромлені бунчуки.
В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року уряд скасував статус Хотинської фортеці ж військового об'єкта. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.
Багато лиха і страждань жителям міста принесли І світова і громадянська війни. В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не покорилися новим окупантам. В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як сто селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого у Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.
Червень 1940 року вселив у багатьох людей віру на здійснення їх сподівань, на національне визволення. Але 6 липня 1941 р. в Хотин знову увірвалися загарбники - німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. Проте і в цих жорстоких умовах надії на визволення не згасали. В місті вже в перші дні окупації була створена антифашистська організація, яка діяла цілий рік і яку очолював Кузьма Галкін. Лише в серпні 1942 р. вона була розсекречена і знищена. Визволене місто було З квітня 1944 р. Проте у післявоєнні роки Хотин, як і вся Україна, зазнав впливу тоталітарної комуністичної системи. Незалежність 1991 року стала втіленням вікової мрії хотинчан про свою державу.
Сьогодні Хотин - одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні 1991 р. під час свята з нагоди 370-річчя Хотинської битви було відкрито монумент на честь гетьмана України Петра Сагайдачного (скульптор В. Гамаль).
У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". Серед недавніх - екранізація кіностудією ім. Олександра Довженка твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика "Ясса".
Місто Хотин є одним з найбільш унікальних і самобутніх міст України, має дуже багату історію, пов’язану з життям і діяльністю видатних історичних осіб: давньоукраїнського літератора Касіяна Саковича, Олександра Афанасьєва-Чужбинського, Осипа Маковея, Зінаїди Тулуп, Петра Дорошенка, Пилипа Орлика, Петра Могили, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Тимоша Хмельницького, Давіда Гурамішвілі, Михайла Ломоносова, французького інженера Гійома Левассера де Біплана, легендарного Дмитра Карбишева та багатьох інших, ввійшли в багату історію Хотинщини та її цитаделі.
В період першої половини XVII початок XVIII століття м.Хотин перебувало в центрі європейських подій.
Враховуючи наукову, мистецьку та історичну цінність міста, з метою збереження та відновлення унікального комплексу його пам’яток в м. Хотині утворений згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 року №1539 утворений Державний історико-культурний заповідник “Хотинська фортеця”.
Унікальна культурна спадщина м. Хотина, а саме Хотинська фортеця протягом не одного десятку років зазнала значних втрат.
На сьогодні залишається не відбудованою близько 50% забудови історичного ядра, зруйнованого в часи воєн або від нестатку коштів на реставрацію. За оцінкою авторів проекту унікальний комплекс пам’яток Хотинської фортеці потребує здійснення не відкладних заходів спрямованих на його збереження.
Головне завдання діяльності ДІАЗ “Хотинська фортеця” є забезпечення координації комплексних робіт і збереження пам’яток та відновлення цілісності унікального історичного комплексу Хотинської фортеці та пам’яток історичного значення розвиток соціальної та туристичної інфраструктури.
Місто Хотин має вигідне географічне розташування на перспективних міжнародних шляхах з Румунії та Молдови поблизу кордону і великого економічного та культурного центру м. Чернівці. Місто не маючи навіть мінімальної туристичної інфраструктури є одним з головних туристичних центрів області, приймає значні потоки туристів і гостей. Тільки за 2002-2003 роки Хотинську фортецю відвідало більше 60 тисяч гостей з України та з зарубіжжя, що ставить першочерговим завданням створення музейної експозиції, яка буде знайомити відвідувачів з історією міста і фортеці.
Перший розділ музейної експозиції має бути присвячений найдавнішому періоду і буде базуватись на знахідках археологів та пізніших її описах, де також будуть представлені матеріалах давніх слов’ян, які заселяли берега Дністра і Пруту.
Окремий розділ експозиції буде присвячений Хотинщині в складі Київської Русі та її наступника на західноукраїнських землях - Галицько-Волинського князівства, що буде мати надзвичайно важливе значення для сьогодення. Адже пізніше завойовники, які володіли окремими українськими землями, після занепаду колись могутньої європейської держави - Галицько-Волинського князівства намагалися перетворити давньоукраїнські поселення на свої.
Належне місце в експозиції має бути відведено часові входження Хотинщини до складу Молдавського князівства у добу його піднесення, а потім і занепаду під натиском турків – османів, де обов’язково мають бути відображені спільні риси у житті і культурі українців та молдованів, яких доля звела в цьому благодатному краю. Нас цікавлять відомості молдавських архівів відносно цього періоду зокрема, реконструкція Хотинської фортеці воєводою Стефаном Великим, який правив з 1457-1504 роки, а також матеріали XV-XVI століття коли Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів.
Історія Хотинщини тісно пов’язана з багатовіковою героїчною боротьбою народних мас за своє соціальне і національне визволення. В цій боротьбі народ часто висував із свого середовища чудових керівників-ватажків, які здобували славу народних героїв. Одним з таких героїв став Муха, який очолив повстання 1490-1492 років проти польської влади.
Навесні 1491 року в Буковинських лісах формуються повстанські загони на чолі із подвижником Мухи – Андрієм Борулею. Біля міста Коломия його загін зазнав поразки, сам керівник повстання потрапив до рук ворогів. Його відвезли в Хотин до начальника міста на ім’я Невже, який відрубав йому голову, а всіх його прихильників наказав скинути живими зі стін хотинського замку. Саме східна вежа Хотинської фортеці де відбувалися всі події, має стати місцем розташування музейної експозиції, яка буде розповідати про це повстання.
XVI-XVII століття - період виснажливої боротьби українців за відбудову своєї держави. Це був час союзів протистоянь зближення і віддалення, так склалося, що українцям разом із молдованами доводилось відбивати численні наскоки завойовників. В експозиції цього періоду, будуть розміщенні матеріали про відбудову фортечних укріплень під час господарювання Петра Рареша, про роки правління молдавського господаря Йона Воєводи Лютого (1572-1574), про знамениті Хотинські ярмарки, на які приїжджали купці з східної та західної Європи.
Ще один цікавий момент. Вигідне розташування, розвиток ремесел і торгівлі, сприяли розвитку культури та економіки міста. Про це свідчить прекрасне рукописне Хотинське євангеліє XV століття, що зберігається в публічній бібліотеці ім. Салтикова Щедріна в м. Санкт-Петербурзі. Безсумнівно, що євангеліє має повернутися до Хотинської фортеці де має зайняти одне з щільних місць в експозиції музею історії Хотинської фортеці.
Поряд з Хотинським євангелієм повинні бути представлені середньовічні нумізматичні матеріали з Хотина “Відомі три скарби”. Унікальний скарб західноєвропейських монет- брактеатів XIII століття виявлений на території міста в 1889 році, який зберігається в найбільшому монетному зібранні Російської Федерації - Ермітажі повинен також повернутись до музею міста Хотина і фортеці.
Цікавим продовженням музейної експозиції будуть матеріали про перебування українських гетьманів в Хотині, а також про Хотинську війну 1621 року, як видатну подію в тривалій збройній боротьбі народів Південної, Центральної та Східної Європи проти турецької експансії. Саме при побудові цієї експозиції необхідні будуть матеріали польських і турецьких архівів. Будь-яка війна, велика чи мала, вимагає не тільки солдатів, а в першу чергу полководців. У Хотинській війні 1621 року брали участь багато представників різних народів. Кожна армія мала свого полководця і діяльність кожного з них має бути висвітлена в музейній експозиції.
Хотинська війна була вирішальною ланкою у розвитку загальноєвропейського історичного процесу, а славний полководець Петро Сагайдачний, відіграв найголовнішу роль у цій війні має постати в музейній експозиції прикладом мужності, хоробрості, героїзмі, безмежної любові до України та її народу. Обов’язково має бути відображено в музейній експозиції і той факт, що славна перемога під Хотином здобута 381 рік тому назад завдяки українсько-польському бойовому побратимству.
Особливе місце в експозиції має бути відведено визвольній війні українського народу проти польської шляхти (1648-1654) де мають бути розміщені матеріали про перебуванню в Хотині військ Богдана Хмельницького. Пам’ять про походи українського козацтва і нині диве в хотинських селах у піснях, переказах, місцевих назвах, в яких оспівується героїчна боротьба запорозького воїнства проти поневолюючей Вітчизни.
Наступним розділом музейної експозиції має стати період, коли Хотинщина на тривалий час разом з усім молдавським князівством все ж опинилася під турецьким пануванням. Безумовно будь-яке чужоземне панування над народом важко віднести до позитивних явищ. Але спрощене тлумачення часів турецького панування на українських землях призвело до спотвореного розуміння тодішнього становища наших територій. Адже і в той час був певний поступ в економічному розвиткові, не так безоглядно трактувалися раніше нищилася культура. Саме для об’єктивного відображення цього періоду в експозиції ми і запросили на конференцію турецьких науковців, спільно з якими маємо виробити концепцію відродження фрагментів турецької культури на території Хотинської фортеці.
Цікавою буде експозиція призначена битвам XVIII-XIX століття, коли Хотин штурмували російські війська, особливе місце в якій має зайняти Ставчанська битва 1739 року, в якій хоробро билися з ворогом росіяни, українці, калмики, грузини, молдовани, буковинці.
Внаслідок численних російсько-турецьких війн значна частина земель, що перебувала під турецьким пануванням відійшла до Російської імперії. Така доля спіткала і Хотинщину, про що буде розповідати наступний розділ музейної експозиції, де будуть розміщені матеріали про новий адміністративно-територіальний устрій, з новим статусом станів, соціальних верств, де обов’язково має бути відображений поступ в ринкових відносинах, будівництві місцевих шляхів, розвитку грошово-кредитної системи.
Далі експозиція має розповідати про події на Хотинщині під час 1 світової війни про окупацію Хотинщини королівською Румунією, про Хотинське повстання 1919, про подій 28 червня 1940 року, про 2 світову війну, про повоєнний розвиток міста. Завершуватися експозиція буде матеріалами про проголошення Незалежності України, про святкування 370-ої річниці Хотинської битви, про створення Державного історико-культурного заповідника “Хотинська фортеця”, про святкування тисячоліття міста, про наукові конференції які проводилися в нашому місті, про зйомки художніх і документальних фільмів.
Не багато міст України має таку давню і славну історію, по різному в різні епохи складалась доля міста і краю, який воно об’єднувало. Разом вони переживали піднесення і падіння, але ні місто, ні Хотинщина не переставали бути тим середовищем, яке мало і має свої специфічні риси, на які так багаті виключно всі українські землі.
Надзвичайно цікавим є те, що на Хотинщині, як і в самому місті віддавна, крім українців проживали представники різних етносів – молдовани, росіяни, поляки, євреї тощо. Це створює особливий феномен праці, побуту, культури, як зрештою усіх інших сторін життя місцевої спільноти.
Хотину і краєві впродовж своєї тривалої історії вдалося перебувати у складі давньоукраїнських держав Молдови, Османської та Російської імперій, Румунії, Радянського союзу. З 1991 року у складі Незалежної України.
Зрозуміло, що кожна з епох вносила в життя Хотина і краю, щось нове особливе і саме це ставить нагальним питання про збереження історико-культурної спадщини всіх націй і народностей, які були в певний час причетні до творення загального історико-культурного спадку і відтворення її в музейних експозиціях, які будуть розміщатись у відреставрованих приміщеннях на території Хотинської фортеці і тоді кожен її відвідувач, з будь-якого куточка земної кулі зможе побачити і відроджений турецький мінарет і резиденцію молдавських господарів, детально ознайомитися з біографією українських гетьманів, молдавських господарів, польських воєвод, на декілька хвилин прилучитись до великих військових баталій, ще раз перегорнути сторінки нашої великої слави.
Сьогодні ми можемо пишатися тим, що між Україною, Польщею, Молдовою, Румунією, Туреччиною, Росією існують добрі стосунки, між ними не виникає територіальних претензій і непорозумінь. Будьмо добрими сусідами, щирими, чесними і достойними свого минулого. Спільними зусиллями ми відродимо на території фортеці дні її сили і слави, відродимо пам’ять про її легендарних героїв, визначних діячів, відтворимо великі військові баталії. Адже все це не вичерпне джерело патріотизму, взірець гідний наслідування для прийдешніх поколінь.
Зберегти і примножити цей спадок – головне наше завдання. І тоді наступні покоління будуть гідними свого минулого, своєї культури, своєї нації.